Захватывающая интрига произведения А. Конан Дойля «Собака Баскервилей»

НЕ Артур Конан Дойль открыл миру детективы. «Отцом» детективного жанра был Эдгар По - автор блестящих рассказов, в которых впервые появился но-шй персонаж - профессиональный детектив. Но сделал образ более совершенным именно английский писатель Артур Конан Дойль, врач по образованию. Персонаж детектив Шерлок Холмс появился у писателя не сразу. Конан Дойль много изучал людей, их поведение, профессиональные навыки. Студентом он учился у доктора Белла, который заставлял учеников делать вывод о профессии и характер человека, наблюдая ее внешний вид и поведение. Конан Дойль считал интеллект важным для любого человека, ценил в людях полю, силу воображения, настойчивость. Писатель и сам имел все эти качества, поэтому многие из читателей и сегодня думает, что Артур Конан Дойль и его знаменитый персонаж Шерлок Холмс - один и тот же человек.

Шерлок Холмс - интересная личность. Он джентльмен и интеллигент, человек хладнокровный и сдержанный в эмоциях, но не безразлична к людям, гуманная и бескорыстная. Холмс с ненавистью относится к проявлениям зла, насилия, жестокости. Один из интереснейших произведений о Холмсе - повесть «Собака Баскервилей». В ней рассказывается о том, как преступники хотели завладеть наследством Генри Баскервиль. Для этого они использовали старинную легенду о страшном пса, который пугает всех представителей рода до смерти. По этому произведению был снят прекрасный фильм, в котором роль Холмса блестяще исполнил Василий Ливанов, а его друга Ватсона сыграл Виталий соломе. Замечательный, яркий образ американца, сэра Генри Баскервиль, создал Никита Михалков.

Конан Дойль начал в своем творчестве многие приемы, которыми детективы пользуются и сейчас. Автор последовательно показывает процесс мышления детекты-на, как именно раскрываются преступления. Интрига, раскрытие преступления, страшные его последствия не является целью писателя. Конан Дойль не заостряет внимание читателя на жестокости и насилии, однако очень внимательно рассматривает социальные условия преступления. Конан Дойль безжалостно расправляется с преступником Степлтон, показывает, что каждый, кто имеет преступные намерения, лично роет яму, в которую сам и упадет. Степлтон погибает в том болоте, которое использовал для нагнетания страха. Часто писатель жалеет преступников - маленьких людей, доведенных до отчаяния алчностью, похотью, злой сильных мира сего - тех, кто и с настоящими преступниками. Он понимает положение Лоры Лайне, которую хитро использовали для причинения смерти одному из Баскервилей.

В рассказах о Шерлоке Холмсе изображены почти все социальные слои Англии - от министров до мальчишек-попрошаек с улицы. И очень часто мальчишки и бедные люди бывают честные и добрее представителей «высшего света», чиновников, богачей, которые заняты только собой и своимы огромными состояниями. Поэтому друзья "Ватсон и Холмс склонны пожалеть преступника Седдон, который прячется в болотах - именно там, где слышится страшное вой мифической Собаки Баскервилей. Детектив и йог друг понимают, кто (Селдон или Степлтон) настоящая уродина.

Рисуя Холмса-профессионала, автор наделяет своего героя и обычный мы человеческими качествами. Холмс ценит дружбу с доктором Ватсоном, мовчаз ну дружелюбность и доброжелательность миссис Хадсон. Наделив Холмса высокие интеллектом, блестящей логикой и интуицией, автор дает детективу и человеческие качества - упрямство, иногда высокомерие, и одновременно умение признавать свои ошибки. В Холмса есть и своеобразная визитная карточка, по которой его узнают во всем мире: Холмс курит трубку. Каждый преступление для Холмса - своеобразная математическая задача со многими неве-известным, сложный психологический ребус. Холмс обладает, на взгляд Конан Дойла, высшими науками, которые должна знать образованный человек - химией, физикой, механикой. Все эти сухие технические знания уравновешивает любовь Холмса к мучай физики. Именно музыка поднимает Холмса над грязным миром, погруженным в преступлениях, Странные звуки скрипки, на которой играет большой детектив, дают понять, что есть вщ шей мир, чистый и прекрасный. Возможно, именно благодаря всему этому Шерлок Холмс - великий гума защитник справедливости, поборник моральных ценностей - любимый пер наж читателей всего мира.

Повесть начинается с того, что Шерлок Холмс и доктор Ватсон рассматривают трость, которую оставил мужчина, приходивший в квартиру на Бейкер-стрит во время их отсутствия. Через некоторое время посетитель возвращается. Им оказывается Джеймс Мортимер – молодой врач. Он зачитывает сыщикам старинную легенду, повествующую о проклятии рода Баскервилей. Манускрипт, на котором она записана, Джеймсу отдал его друг Чарльз Баскервиль (вскоре после этого он неожиданно умер).

Согласно легенде, много лет назад Гуго Баскервиль похитил дочь одного фермера, к которой он испытывал сильную страсть. Он запер девушку в верхних этажах дома и ушел веселиться с друзьями. Но испуганная красавица выбралась из замка через окно и побежала домой. Вскоре Гуго отправился за ней, пустив по следу собак. Подоспевшие через некоторое время приятели Баскервиля обнаружили труп девушки в болотистой местности; недалеко от него лежал мертвый Гуго, горло которого терзала огромная собака с яркими сверкающими глазами. Тот, кто записал эту историю, просил потомков рода Баскервилей не ходить на болота в ночное время.

Мортимер говорит, что мертвое тело Чарльза нашли около калитки, которая ведет к болотам. Неподалеку от трупа были ясно видны большие и четкие собачьи следы. Вскоре в родовое имение должен приехать наследник – сэр Генри Баскервиль; обеспокоенный его судьбой и судьбой своего покойного друга Мортимер просит помощи у знаменитого сыщика.

Сразу по приезду из Америки Генри вместе с Мортимером приходит в квартиру на Бейкер-стрит. Странные вещи стали происходить с наследником с первой минуты его нахождения в Англии: из гостиницы исчез его ботинок, после чего он получил анонимное предостережение «держаться подальше от торфяных болот». Однако Генри не боится ехать в свое поместье; Шерлок Холмс решает, что Ватсон должен составить компанию молодому Баскервилю.

Шерлок Холмс получает подробные письма обо всем происходящем в Баскервиль-Холле. Доктор Ватсон сообщает, что по мере сил пытается не оставлять наследника в одиночестве, однако делать это становится все тяжелее: тот влюбляется в соседку – мисс Стэплтон. Она вместе с братом-энтомологом живет в доме на болотах; брат недоволен вниманием к ней молодого Баскервиля. Между Стэплтоном и Генри происходит скандал. Через некоторое время этномолог приходит к сэру Генри, извиняется перед ним и говорит, что не будет мешать любви между ним и сестрой, если в следующие три месяца он согласен быть для нее лишь другом.

Ночью доктор Ватсон слышит женский плач, а наутро видит, что у жены дворецкого Бэрримора заплаканное лицо. Доктор вместе с сэром Генри узнает, что по ночам Бэрримор подает в окно странные знаки с помощью свечи, получая ответ с болот. Впоследствии выясняется, что на болотах скрывается брат жены дворецкого, который сбежал с каторги и вскоре должен уехать в Южную Америку. Хозяин поместья дает обещание никому не говорить о беглом каторжнике и даже отдает ему некоторую одежду. Бэрримор говорит, что нашел в камине остаток сгоревшего письма, адресованного Чарльзу Баскервилю. В нем некто, подписавшийся Л.Л., просит Чарльза подойти к калитке в десять часов вечера. Неподалеку живет дама, инициалы которой совпадают с теми, что на письме; ее зовут Лаура Лайонс. На следующий день доктор Ватсон посещает ее, и женщина рассказывает, что назначила встречу Чарльзу с целью попросить немного денег для организации развода с мужем, но в последний момент получила их от другого человека. Лаура хотела объяснить все Сэру Баскервилю потом, но прочитала в газете о его смерти.

По пути в Баскервиль-Холл Ватсон заходит на болота; он убежден, что видел там кого-то кроме брата жены дворецкого. Он незаметно подбирается к стоящей там хижине. Жилище оказывается пустым, но внутри него лежит записка: «Доктор Ватсон уехал в Кумб-Треси». Ватсон ждет возвращения обитателя хижины; когда раздаются звуки шагов, он взводит курок револьвера. Внезапно он слышит знакомый голос: «Сегодня такой чудесный вечер, дорогой Ватсон». Конечно, обладателем голоса оказывается Шерлок Холмс. Он рассказывает доктору, что на самом деле мисс и мистер Стэплтон – не брат и сестра, а супруги. Тут мужчины слышат крик; когда он повторяется, они бегут на помощь и обнаруживают мертвое тело беглого каторжника, одетого в один из костюмов сэра Генри. Сразу же подходит Стэплтон, который из-за костюма принял погибшего за хозяина Баскервиль-холла; на его лице явно читается разочарование.

На следующий день молодой Баскервиль идет к Стэплтону. За ним тайно следуют Шерлок Холмс, доктор Ватсон и инспектор Лестрейд, приехавший из Лондона. Через несколько часов сэр Генри выходит из дома Стэплтонов и идет в свое поместье. Стэплтон пускает по его следу колоссальных размеров собаку, пасть и глаза которой ярко сверкают из-за того, что смазаны форфоресцирующим составом. Холмс застреливает собаку, однако молодой Баскервиль все равно испытал сильнейший испуг. Также его потрясло известие о том, что его возлюбленная оказалась женой Стэплтона. Девушку нашли связанной – в последнюю минуту она отказалась содействовать своему супругу в охоте на Баскервиля. Она помогает мужчинам пройти вглубь болот, где Стэплтон держал собаку, но следов ее мужа найти не получилось. Скорее всего, его поглотила трясина.

Для того чтобы восстановить здоровье сэр Генри вместе с Мортимером едут в кругосветное плавание, но перед отъездом заходят в квартиру на Бейкер-стрит. После того как они уходят, Шерлок Холмс раскрывает Ватсону детали расследования. Оказывается, Стэплтон также принадлежит к роду Баскервилей, что подтверждается его внешним сходством с изображенным на портрете Гуго. Он неоднократно замечался в мошенничестве, но ему всегда удавалось скрыться от правосудия. Именно Стэплтон посоветовал Лауре Лайонс попросить денег у Чарльза, а потом заставил отказаться от этой идеи. Он имел очень сильное влияние и на эту женщину, и на свою жену; но в решающий момент жена взбунтовалась и перестала ему помогать.

После этого рассказа знаменитый сыщик предлагает доктору Ватсону отправиться в оперу.

Иллюстрация С. Экоса (Sebastien Ecosse)

Знаменитый сыщик Шерлок Холмс и его друг помощник доктор Ватсон рассматривают трость, забытую в квартире на Бэкер-стрит посетителем, приходившим в их отсутствие. Вскоре появляется хозяин трости, врач Джеймс Мортимер, молодой высокий человек с близко посаженными серыми глазами и длинным торчащим носом. Мортимер читает Холмсу и Ватсону старинный манускрипт - легенду о страшном проклятии рода Баскервилей, - доверенный ему не так давно внезапно умершим его пациентом и другом сэром Чарльзом Баскервилем. Властный и умный, отнюдь не склонный к фантазиям, сэр Чарльз серьёзно относился к этой легенде и был готов к тому концу, который уготовила ему судьба.

В давние времена один из предков Чарльза Баскервиля, владелец поместья Гуго, отличался необузданным и жестоким нравом. Воспылав нечестивой страстью к дочери одного фермера, Гуго похитил её. Заперев девицу в верхних покоях, Гуго с приятелями сел пировать. Несчастная решилась на отчаянный поступок: она спустилась из окна замка по плющу и побежала через болота домой. Гуго бросился за ней в погоню, пустив по следу собак, его товарищи - за ним. На широкой лужайке среди болот они увидели тело беглянки, умершей от страха. Рядом лежал труп Гуго, а над ним стояло мерзкое чудовище, похожее на собаку, но гораздо крупнее. Чудовище терзало горло Гуго Баскервиля и сверкало горящими глазами. И, хотя записавший предание надеялся, что провидение не станет карать невинных, он все же предупреждал своих потомков остерегаться «выходить на болота в ночное время, когда силы зла властвуют безраздельно»,

Джеймс Мортимер рассказывает, что сэр Чарльз был найден мёртвым в тисовой аллее, неподалёку от калитки, ведущей на болота. А рядом врач заметил свежие и чёткие следы... огромной собаки. Мортимер просит совета Холмса, так как из Америки приезжает наследник поместья, сэр Генри Баскервиль. На следующий день после приезда Генри Баскервиль в сопровождении Мортимера посещает Холмса. Приключения сэра Генри начались сразу же по приезде: во-первых, у него в гостинице пропал ботинок, а во-вторых, он получил анонимное послание с предупреждением «держаться подальше от торфяных болот». Тем не менее он полон решимости ехать в Баскервиль-холл, и Холмс отправляет с ним доктора Ватсона. Сам же Холмс остаётся по делам в Лондоне. Доктор Ватсон шлёт Холмсу подробные отчёты о жизни в поместье и старается не оставлять сэра Генри одного, что довольно скоро становится затруднительным, так как Баскервиль влюбляется в живущую неподалёку мисс Стэплтон. Мисс Стэплтон живёт в доме на болотах с братом-энтомологом и двумя слугами, и брат ревниво оберегает её от ухаживаний сэра Генри. Устроив по этому поводу скандал, Стэплтон затем приходит в Баскервиль-холл с извинениями и обещает не препятствовать любви сэра Генри и своей сестры, если в течение ближайших трёх месяцев тот согласен довольствоваться её дружбой.

Ночью в замке Ватсон слышит женские рыдания, а утром обнаруживает жену дворецкого Бэрримора заплаканной. Самого же Бэрримора ему и сэру Генри удаётся поймать на том, что тот ночью подаёт свечой знаки в окно, и с болот ему отвечают тем же. Оказывается, на болотах прячется беглый каторжник - это младший брат жены Бэрримора, который для неё так и остался лишь озорным мальчуганом. На днях он должен уехать в Южную Америку. Сэр Генри обещает не выдавать Бэрримора и даже дарит ему что-то из одежды. Как бы в благодарность Бэрримор рассказывает, что в камине уцелел кусочек полусгоревшего письма к сэру Чарльзу с просьбой быть «у калитки в десять часов вечера». Письмо было подписано «Л. Л.». По соседству, в Кумб-Треси, живёт дама с такими инициалами - Лаура Лайонс. К ней Ватсон и отправляется на следующий день. Лаура Лайонс признается, что хотела просить у сэра Чарльза денег на развод с мужем, но в последний момент получила помощь «из других рук». Она собиралась объяснить все сэру Чарльзу на следующий день, но узнала из газет о его смерти.

На обратном пути Ватсон решает зайти на болота: ещё раньше он заметил там какого-то человека (не каторжника). Крадучись, он подходит к предполагаемому жилищу незнакомца. К немалому своему удивлению, он находит в пустой хижине нацарапанную карандашом записку: «Доктор Ватсон уехал в Кумб-Треси». Ватсон решает дождаться обитателя хижины. Наконец он слышит приближающиеся шаги и взводит курок револьвера. Вдруг раздаётся знакомый голос: «Сегодня такой чудесный вечер, дорогой Ватсон. Зачем сидеть в духоте? На воздухе гораздо приятнее». Едва успевают друзья обменяться информацией (Холмс знает, что женщина, которую Стэплтон выдаёт за свою сестру, - его жена, более того он уверен, что именно Стэплтон его противник), как слышат страшный крик. Крик повторяется, Холмс и Ватсон кидаются на помощь и видят тело... беглого каторжника, одетого в костюм сэра Генри. Появляется Стэплтон. По одежде он тоже принимает погибшего за сэра Генри, затем огромным усилием воли скрывает своё разочарование.

На следующий день сэр Генри в одиночестве отправляется в гости к Стэплтону, а Холмс, Ватсон и прибывший из Лондона сыщик Лестрейд, затаившись, ждут на болотах неподалёку от дома. Планы Холмса едва не сбивает ползущий со стороны трясины туман. Сэр Генри уходит от Стэплтона и направляется домой. Стэплтон пускает по его следам собаку: огромную, чёрную, с горящей пастью и глазами (они были намазаны фосфоресцирующим составом). Холмс успевает застрелить собаку, хотя сэр Генри все же пережил нервное потрясение. Возможно, ещё большее потрясение для него - известие о том, что любимая им женщина - жена Стэплтона. Холмс находит её связанной в дальней комнате - наконец она взбунтовалась и отказалась помогать мужу в охоте на сэра Генри. Она же провожает сыщиков в глубь трясины, где Стэплтон прятал собаку, но никаких следов его найти не удаётся. Очевидно, болото поглотило злодея.

Для поправки здоровья сэр Генри с доктором Мортимером отправляются в кругосветное путешествие, а перед отплытием посещают Холмса. После их ухода Холмс рассказывает Ватсону подробности этого дела: Стэплтон - потомок одной из ветвей Баскервилей (Холмс догадался об этом по сходству его с портретом нечестивца Гуго), не раз был замечен в мошенничестве, но ему удавалось благополучно скрываться от правосудия. Это он был человеком, предложившим Лауре Лайонс сначала написать сэру Чарльзу, а затем вынудившим её отказаться от свидания. И она, и жена Стэплтона были целиком в его власти. Но в решающую минуту жена Стэплтона перестала повиноваться ему.

Окончив рассказ, Холмс приглашает Ватсона поехать в оперу - на «Гугенотов».

Пересказала

В.М. Назарець

До вивчення повісті Артура Конан Дойля

Серед усіх творів, що входять до безсмертного «холмсівського списку» англійського письменника Артура Конан Дойля, особливе місце займає повість «Собака Баскервілів». І справа тут навіть не тільки в тому, що це один з кращих творів Дойля, присвячених Холмсу. Ця повість насамперед цікава з точки зору внутрішньої історії розвитку холмсівського циклу, яка розгорталася, як це видно вже з її хронологи, досить нерівномірно і драматично. Коли у 1888 році Холмс уперше з"явився перед читачами, його автор був сповнений ентузіазму і оптимістичних сподівань щодо свого героя. І він не помилився. Достатньо швидко детективні твори Дойля здобули визнання і прихильність значного числа англомовних читачів європейського та американського континентів. Дві наступні збірки оповідань холмсівського циклу - 1892 і 1894 років - принесли письменникові всесвітню славу і популярність, масштаби якої в історії літератури були просто безпрецедентними. Здавалося б, все складається якнайкраще. Гідне місце - та ще й яке - і в житті, і в літературі знайдене. Залишається лише не гаяти часу і продовжувати стверджуватись в обраному літературному амплуа, тим більше, що читачі, які вже встигли призвичаїтись до Холмса як до чогось просто невід’ємного у своєму житті, постійно вимагали від письменника продовження його пригод. Але раптом усе пішло шкереберть. Несподівано для усіх - читачів, видавців і свого найближчого оточення - Дойль категорично відмовився продовжувати так успішно розпочатий ним цикл холмсівських пригод, вирішивши раз і назавжди покінчити із своїм героєм. В останньому, 11-му, оповіданні збірки «Записки Шерлока Холмса» він примушує свого героя вступити у смертельний поєдинок з могутнім і підступним злочинцем, професором Моріарті. Звісно, і цього разу Холмс перемагає свого ворога., але тепер - ціною власного життя. Даремно Дойля вмовляли не робити цього. Йому постійно пропонували і навіть вимагали «воскресити» його героя, але Дойль, незважаючи ні на що, залишався невблаганним. Свою рішучість він пояснював тим, що Холмс йому страшенно надоїв, і що тепер він хотів би спробувати свої сили в чомусь іншому, наприклад, в історичному жанрі, який Дойль почав розробляти паралельно з детективним. Лише через 8 років, у 1902, Дойль знову повернеться до свого вже призабутого героя, щоб розпочати новий виток його пригод. Щоправда, повість «Собака Баскервілів», про яку мова, ще не повертала до життя Шерлока Холмса, оскільки змальовувала події, які відбувалися ще до його трагічної загибелі. Остаточне «воскресіння» героя відбудеться трішечки пізніше, в 1905 році, в оповіданні «Порожній дім», що відкриє збірку «Повернення Шерлока Холмса», але й нова, після довгої перерви, поява улюбленого героя стала приємною несподіванкою для читачів і небезпідставно запалила в їхніх серцях вогник надії на те, що невдовзі Холмс повернеться не в згадках його незмінного супутника і літописця доктора Ватсона, а вже власною персоною. Так би мовити, живим і неушкодженим. Таким чином, «Собака Баскервілів» стала своєрідною проміжною ланкою, що поділила холмсівський цикл на дві частини, які для багатьох дослідників Дойля асоціюються з «ранньою» та «пізньою» холмсіадою. Крім того, повість стала і своєрідним експериментом, полігоном для випробовування сил: 8 років, проведених без Холмса, «вселяли в серце і уяву Дойля певні сумніви щодо власних сил і спроможності впоратися із складним детективним сюжетом так майстерно, як він це робив раніше, і, зрештою, чи не найбільш цікавою в творчій історії «Собаки Баскервілів» є та обставина, що і сам задум повісті і, власне, ідея повернутися до свого колишнього героя Холмса, у великій мірі стала несподіванкою і для самого Дойля. Ось як це сталося. У 1900 році Дойль ненадовго перервав свою письменницьку кар’єру і повернувся до своєї фахової професії лікаря з тим, щоб на чолі військово-польового шпиталю відбути у Південну Африку, де в цей час точилася кривава англо-бурська війна. Наслідки цієї мандрівки не минули для Дойля безслідно. Черевний тиф, з яким він того ж року повернувся до Англії, дав ускладнення, яке значно погіршило стан його здоров’я. Початок березня наступного 1901 року Дойль змушений був зустрічати не у своєму лондонському робочому кабінеті, а в невеличкій клініці містечка Кромер, що у Норфолку. Кілька днів відпочинку, до того ж проведених у приємному товаристві старого знайомого - Флетчера Робінсона, гадав Дойль, швидко поставлять його на ноги і зможуть повернути йому втрачену душевну рівновагу. Журналіст і давній партнер Дойля по гольфу Флетчер Робінсон зробив неможливе - про що мало не навколішки благали Дойля численні видавці і про що він сам навіть і згадувати не хотів. Коротко кажучи, Флетчер Робінсон несподівано став тим давно очікуваним каталізатором, який синтезував у творчій уяві Дойля хімічну реакцію, що викристалізувалась зрештою в історію нової пригоди його старого героя. Можливо, не всі читачі знають, що Англія, крім усього іншого, це ще й класична країна містики, країна, яка подарувала світові дивовижну квітку літературної фантазії, відому під назвою готичний роман - тобто роман містики і таємниць. Не дивно, що саме берег туманного Альбіону став батьківщиною готичних настроїв. Атмосфера старої Англії з величезними і похмурими руїнами її середньовічних замків та величезною кількістю пов’язаних з ними страхітливих історій і таємничих легенд наскрізь готична. Щоправда, на благопристойні вікторіанські часи Дойля усе це було вже в далекому минулому. Але й у цій, новій Англії все ще залишалися окремі місцевості, один вигляд яких спроможний був навіяти сповиті містичним холодом хворобливі відчуття. Похмура і непривітна атмосфера Дартмура, що у графстві Девоншир, звідки походив Флетчер Робінсон, була живим тому свідоцтвом. Робінсон, який прекрасно знав історію свого краю, як і ті численні легенди, що були пов’язані з життям його мешканців, щедро ділився ними з Дойлем. У вечірні часи вони розпалювали камін, посувалися до вогню і в мовчазній напівтемряві, що обплутувала вітальню готелю «Роял-Лінкс», Флетчер Робінсон розповідав своєму співрозмовнику чергову страшну легенду з містичної історії Дартмура. Послухати тут було що, але одна з розповідей Робінсона особливо запам’яталась Дойлю і дуже його вразила. Дивна легенда розповідала про трагічну історію подружжя Кебеллів, що жили у Дартмурі в XVII ст. Господар маєтку, сер Річард Кебелл, був людиною надзвичайно жорстокою і свавільною. Неконтрольований у своїй поведінці, він наводив справжній жах на сусідів і близьких. Останньою жертвою цього знавіснілого деспота стала його власна дружина. Запідозривши її у подружній зраді, він почав вимагати від неї зізнання, погрожувати їй страшними тортурами і смертю. Перелякана жінка спробувала було утекти, щоб сховатися на болотах від оскаженілого від люті чоловіка, але їй це не вдалося. Сер, Річард наздогнав її посеред дартмурських боліт і безжалісно вбив. У наступну мить на його горлі зімкнулись щелепи величезного собаки, що належав його дружині. Він прибіг на місце трагедії, йдучи слідами сера Річарда. Помираючи, сер Річард встиг завдати собаці поранення, яке виявилось смертельним. Враження, яке на Дойля справила ця надзвичайна історія, було настільки сильним, що він відразу разом із Робінсоном почав складати сценарій нової повісті. У цьому творі, за задумом Дойля, мова повинна була йти про одну девонширську родину, над якою важіє фатальне прокляття: величезний собака-примара, що вперто переслідує членів родини, зрештою ви­являється зовсім не примарною, а живою - із плоті та крові - істотою. Новий твір був задуманий Дойлем як детективний, але персона Холмса з’явилася у зв"язку із цим задумом далеко не відразу. Лише на якомусь етапі, очевидно, тоді, коли Дойль збагнув, що кращої кандидатури годі шукати, повість «Собака Баскервілів», в якій після довгої перерви перед читачами знову з’являвся улюбленець двох континентів - неперевершений Шерлок Холмс, - побачила світ у 1902 році і відразу стала справжнім бестселером. Критики відразу заговорили про початок нового етапу у розвитку холмсіади, а повість «Собака Баскервілів» майже одностайно була визнана одним із кращих творів у холмсівському списку. В чому ж полягала причина того незмінного успіху, який супроводжував упродовж усього життя Дойля його твори, присвячені розслідуванням Холмса? Відповідь не це питання ми отримаємо, коли складемо для себе уявлення про те, що таке детективний твір. У широкому розумінні слова, детектив - це один з різновидів так званої пригодницької літератури, специфіку якої, як це видно вже з її назви, визначає підкреслена увага до зображення таких випадків та історій з людського життя, які виходять за межі чогось буденного, звичайного і в силу свого виключного характеру саме й сприймаються нами як пригоди. Основний інтерес у пригодницьких творах зосереджений не на характерах героїв, не на думках та авторських оцінках, а на стрімкому перебігу подій, на раптовій зміні ситуацій, до яких потрапляють персонажі, на якихось незвичайних фактах та явищах, зв’язаних з перешкодами, що їх долають герої. Інтрига (тобто конфлікт, що не має суспільного звучання), яка мотивує розвиток сюжету і зв’язує між собою дії персонажів, у пригодницькому творі, як правило, виступає у максимально загостреній і напруженій формі. В свою чергу, детектив - це достатньо специфічний різновид пригодницької літератури. Саме слово «детектив» походить від - англійського «розкривати», «знаходити». Таким чином, у центр зображення детективного твору висуваються не пригоди взагалі, а ті з них, які пов"язані з процесом розслідування і розкриття якогось злочину. З одного боку, розвиток сюжету у детективному творі в загальних рисах нагадує звичайну структуру побудови пригодницьких творів. Тобто в основі детективного твору, як правило, розміщується захоплююча інтрига, яку характеризує прагнення максимально активізувати і загострити сюжет так, щоб читач ні на мить не втрачав цікавості до нього і, стежачи за розвитком подій, перебував у постійному напруженні. З іншого боку, розвиток сюжетної дії в детективному творі (на відміну від просто пригодницького) підпорядковується ще й певним правилам та вимогам, дотримання яких для автора детективу майже обов’язкова умова. У відповідності до цих вимог у структурі класичного детективного твору чітко виділяються чотири основні етапи розвитку сюжетної дії. На першому етапі, що виконує функцію зав’язки дії, автор повинен поінформувати читача про характер та обставини скоєного злочину, а також познайомити його з особою людини, якій запропоновано розкрити цей злочин. Другий етап - це, власне, сам процес розслідування, під час якого детектив відпрацьовує версії ймовірних мотивів скоєного злочину і встановлює міру приналежності до нього кожної з підозрюваних ним осіб. Третій етап виконує функцію розв"язки і простежує дії детектива після того моменту, коли особа злочинця ним уже встановлена. Найчастіше ці дії пов’язані з проблемою нейтралізації (розшуку і затримання) злочинця або ж з необхідністю підготувати для злочинця пастку, потрапивши в яку, він сам себе видасть (переважно у тих випадках, коли його особа встановлена, але у детектива бракує прямих доказів для офіційного звинувачення). На четвертому, останньому етапі розвитку сюжетної дії, як правило, реконструюється повна картина злочину і наводяться (знову ж таки у повному обсязі) ті логічні аргументи, які дозволили детективу розкрити його. Інколи четвертий етап немовби зливається з третім, але найчастіше він подається окремо, в кінці сюжетної розповіді, і приймає форму своєрідної лекції, яку детектив читає здивованому злочинцю або ж тим, хто допомагав йому вести розслідування чи потребував його.

У центрі зображення класичного детективного твору не злочин, а постать людини, яка розслідує злочин. Автор рідко звертає увагу на особистість, психологію цієї людини, оскільки в детективному творі головне - продемонструвати її професійну майстерність і, насамперед, непересічну здатність цієї особи до логічного мислення. Те, наскільки (у своєму життєвому досвіді, умінні бути спостережливою, різнобічно ерудованою, спроможною співставляти і об’єднувати розрізнені факти в струнку картину причинно-наслідкових залежностей) вона відрізняється від звичайного кола людей, повинно вражати читача, викликати у нього подив і захоплення, інакше «магія» детективного твору не спрацює. В сучасному детективі зазвичай на роль такої людини автор «запрошує» офіційного представника закону - поліцейського (хоча б у минулому) або адвоката, але генетично детективний твір сходить до іншої традиції, за якою у ролі слідчого виступала приватна особа. Цю традицію зокрема започаткував родоначальник детективного жанру - Едгар По, в «кримінальних» новелах якого розслідування веде приватний детектив С. - Огюст Дюпен. Приватний детектив, яким є Шерлок Холмс, це особливість і творів Дойля. Особливість детективних розповідей Дойля становить також і те, що поряд із детективом, на якого покладається основна функція при розкритті чергової кримінальної справи, діє його незмінний супутник, приятель і «літописець» доктор Ватсон, який, в міру своїх сил, допомагає Холмсові розкривати доручену йому справу, а потім описує увесь процес розслідування в своїх мемуарах. Усі детективні твори Дойля побудовані у формі «записок» Ватсона, в яких він від своєї особи і під своїм кутом зору описує минулі справи свого приятеля Холмса.

Як сказано було вище, нашу цікавість детективний твір викликає насамперед своєю захоплюючою і напруженою інтригою. Затамувавши подих, ми спостерігаємо за стрімким перебігом подій, за різкою зміною ситуацій, за діями детектива, який упевнено розплутує клубок кримінальних хитросплетінь. Але спостерігати за розвитком подій у творі і за діями детектива, зокрема, нам цікаво ще й з іншої причини, а саме тому, що кожен читач, усвідомлює він це чи ні, вступає з ним у своєрідне інтелектуальне суперництво. Принцип і можливість чесного суперництва - це чи не найголовніша запорука того, що детективний твір викличе цікавість у його читача. Цей принцип зокрема означає, що всі необхідні для розкриття злочину умови і деталі пропонуються увазі не лише слідчого, а й читача, який стежить за його діями і не просто спостерігає, а увесь той час, який читає твір, намагається самотужки розв"язати завдання, що стоїть перед детективом, і хоча, як правило, має для цього рівні з детективом можливості, все ж програє, так що ті висновки, до яких приходить його суперник, виявляються для нього повною несподіванкою. Пересічний читач взагалі мало що може втямити з того, що робить слідчий. Дії детектива видаються йому незрозумілими і дивними. Цікаво, що ту ж саму роль у детективних творах Дойля виконує і доктор Ватсон, який намагається самостійно дійти правильних висновків або хоча б збагнути логіку дій Холмса, але йому це майже ніколи не вдається, як і більшості з читачів Дойля. Між тим, нічого фантастичного і загадкового в діях Холмса немає. У своїх діях він керується виключно здоровим глуздом, до правильних висновків приходить на підставі життєвого досвіду і знань, уміння логічно мислити, спостерігати та співставляти факти. Дойль, в свою чергу, чесно ставить читача, Ватсона і Холмса в рівні умови щодо можливості дійти до всього власним розумом.

Ключевые слова: Артур Конан Дойл,Arthur Conan Doyle,Собака Баскервилей,The Hound of the Baskervilles,Шерлок Холмс,критика на творчество А. Конан Дойла,критика на произведения А. Конан Дойла,скачать критику,скачать бесплатно,британская литература конца 19 - начала 20 вв.