Произведение собака баскервилей. Подлинная история создания "собаки баскервилей"

«Собака Баскервилей» — повесть А. Конан Дойла. Произведение было написано в 1902 г. и продолжало цикл повестей и рассказов, объединенных общим героем — гениальным сыщиком Шерлоком Холмсом.

«Собака Баскервилей» стала одной из самых известных историй о Холмсе. Герой предстает здесь уже знаменитым сыщиком, слава которого дошла не только до самых глухих уголков Англии, но и облетела Европу: Холмс консультирует монархов и расследует похищение, совершенное в Ватикане. Продолжая традицию, начатую Э. По и У. Коллинзом, Конан Дойл дает своему герою напарника — Ватсона, который не отличается особой проницательностью и остротой ума, и по этой причине нуждается в разъяснениях, задавая вопросы, которые мог бы задать и читатель. От его имени и ведется повествование. Читатель видит великого детектива глазами вполне заурядного человека, потрясенного способностями Холмса и восторгающегося им.

Как и другие произведения о сыщике, «Собака Баскервилей» Конан Дойла начинается с наглядной демонстрации «дедуктивного метода»: Шерлок Холмс, осмотрев палку, забытую посетителем, извлекает из этого предмета максимум информации о его владельце. Сам владелец, появившись в гостиной дома на Бейкерстрит, лишь подтверждает его правоту. Однако на сей раз загадка предложенная Холмсу, носит не столько криминальный, сколько мистический характер: сэр Чарльз Баскервиль умер от сердечного приступа, вызванного появлением адского существа — собаки, преследующей Баскервилей уже не одно столетие. Впервые на страницах произведения Конан Дойла появляются мотивы готического романа: старинное родовое поместье, расположенное среди торфяных болот, мрачные своды столовой залы, увешанные темными портретами предков, проклятие, тяготеющее над родом Баскервилей. Старинное поверие обладает странным обаянием, от которого не могут освободиться даже те, кто считает себя человеком научного склада ума. «Остерегайтесь выходить на болото в ночное время, когда силы зла властвуют безраздельно», — написано в манускрипте, дошедшем до последнего Баскервиля из глубины времени. Никто как будто не верит в древние россказни, но как можно иначе объяснить таинственные события в Девоншире? Ужас перед чем-то сверхъестественным испытывают все, включая и доктора Ватсона, но только не Шерлок Холмс. Он верит в Разум, дающий возможность нащупать причинно-следственную связь событий, не покидая границ логики и здравого смысла, и поэтому ни на секунду не обольщается романтическими сказками. Прежде чем поверить в силы, «которые находятся вне законов природы», «Шерлок Холмс предпочитает «проверить до конца все другие гипотезы». И, конечно, оказывается прав — дьяволу нет дела до потомков беспутного Гуго Баскервиля, зато сами люди вполне способны осуществлять поистине сатанинские замыслы.

В «Собаке Баскервилей» Конан Дойла у Холмса появляется достойный противник — мистер Стэплтон обладает незаурядным умом, умением использовать обстоятельства себе на пользу, наблюдательностью и решимостью. Противостояние этих двух необычных людей - Холмса и Стэплтона — заканчивается триумфом непобедимого сыщика. Иначе и быть не может — разум, поставленный на службу силам зла, неизбежно приведет своего обладателя к просчетам и, в конечном итоге, гибели. Конан Дойл был настолько убежден в очевидности этой истины, что даже не довел дело «о собаке Баскервилей» до суда присяжных. Любитель инфернальных розыгрышей, Стэплтон заканчивает жизнь как и подобает такому человеку: в зловещей Гримпенской трясине.

В.М. Назарець

До вивчення повісті Артура Конан Дойля

Серед усіх творів, що входять до безсмертного «холмсівського списку» англійського письменника Артура Конан Дойля, особливе місце займає повість «Собака Баскервілів». І справа тут навіть не тільки в тому, що це один з кращих творів Дойля, присвячених Холмсу. Ця повість насамперед цікава з точки зору внутрішньої історії розвитку холмсівського циклу, яка розгорталася, як це видно вже з її хронологи, досить нерівномірно і драматично. Коли у 1888 році Холмс уперше з"явився перед читачами, його автор був сповнений ентузіазму і оптимістичних сподівань щодо свого героя. І він не помилився. Достатньо швидко детективні твори Дойля здобули визнання і прихильність значного числа англомовних читачів європейського та американського континентів. Дві наступні збірки оповідань холмсівського циклу - 1892 і 1894 років - принесли письменникові всесвітню славу і популярність, масштаби якої в історії літератури були просто безпрецедентними. Здавалося б, все складається якнайкраще. Гідне місце - та ще й яке - і в житті, і в літературі знайдене. Залишається лише не гаяти часу і продовжувати стверджуватись в обраному літературному амплуа, тим більше, що читачі, які вже встигли призвичаїтись до Холмса як до чогось просто невід’ємного у своєму житті, постійно вимагали від письменника продовження його пригод. Але раптом усе пішло шкереберть. Несподівано для усіх - читачів, видавців і свого найближчого оточення - Дойль категорично відмовився продовжувати так успішно розпочатий ним цикл холмсівських пригод, вирішивши раз і назавжди покінчити із своїм героєм. В останньому, 11-му, оповіданні збірки «Записки Шерлока Холмса» він примушує свого героя вступити у смертельний поєдинок з могутнім і підступним злочинцем, професором Моріарті. Звісно, і цього разу Холмс перемагає свого ворога., але тепер - ціною власного життя. Даремно Дойля вмовляли не робити цього. Йому постійно пропонували і навіть вимагали «воскресити» його героя, але Дойль, незважаючи ні на що, залишався невблаганним. Свою рішучість він пояснював тим, що Холмс йому страшенно надоїв, і що тепер він хотів би спробувати свої сили в чомусь іншому, наприклад, в історичному жанрі, який Дойль почав розробляти паралельно з детективним. Лише через 8 років, у 1902, Дойль знову повернеться до свого вже призабутого героя, щоб розпочати новий виток його пригод. Щоправда, повість «Собака Баскервілів», про яку мова, ще не повертала до життя Шерлока Холмса, оскільки змальовувала події, які відбувалися ще до його трагічної загибелі. Остаточне «воскресіння» героя відбудеться трішечки пізніше, в 1905 році, в оповіданні «Порожній дім», що відкриє збірку «Повернення Шерлока Холмса», але й нова, після довгої перерви, поява улюбленого героя стала приємною несподіванкою для читачів і небезпідставно запалила в їхніх серцях вогник надії на те, що невдовзі Холмс повернеться не в згадках його незмінного супутника і літописця доктора Ватсона, а вже власною персоною. Так би мовити, живим і неушкодженим. Таким чином, «Собака Баскервілів» стала своєрідною проміжною ланкою, що поділила холмсівський цикл на дві частини, які для багатьох дослідників Дойля асоціюються з «ранньою» та «пізньою» холмсіадою. Крім того, повість стала і своєрідним експериментом, полігоном для випробовування сил: 8 років, проведених без Холмса, «вселяли в серце і уяву Дойля певні сумніви щодо власних сил і спроможності впоратися із складним детективним сюжетом так майстерно, як він це робив раніше, і, зрештою, чи не найбільш цікавою в творчій історії «Собаки Баскервілів» є та обставина, що і сам задум повісті і, власне, ідея повернутися до свого колишнього героя Холмса, у великій мірі стала несподіванкою і для самого Дойля. Ось як це сталося. У 1900 році Дойль ненадовго перервав свою письменницьку кар’єру і повернувся до своєї фахової професії лікаря з тим, щоб на чолі військово-польового шпиталю відбути у Південну Африку, де в цей час точилася кривава англо-бурська війна. Наслідки цієї мандрівки не минули для Дойля безслідно. Черевний тиф, з яким він того ж року повернувся до Англії, дав ускладнення, яке значно погіршило стан його здоров’я. Початок березня наступного 1901 року Дойль змушений був зустрічати не у своєму лондонському робочому кабінеті, а в невеличкій клініці містечка Кромер, що у Норфолку. Кілька днів відпочинку, до того ж проведених у приємному товаристві старого знайомого - Флетчера Робінсона, гадав Дойль, швидко поставлять його на ноги і зможуть повернути йому втрачену душевну рівновагу. Журналіст і давній партнер Дойля по гольфу Флетчер Робінсон зробив неможливе - про що мало не навколішки благали Дойля численні видавці і про що він сам навіть і згадувати не хотів. Коротко кажучи, Флетчер Робінсон несподівано став тим давно очікуваним каталізатором, який синтезував у творчій уяві Дойля хімічну реакцію, що викристалізувалась зрештою в історію нової пригоди його старого героя. Можливо, не всі читачі знають, що Англія, крім усього іншого, це ще й класична країна містики, країна, яка подарувала світові дивовижну квітку літературної фантазії, відому під назвою готичний роман - тобто роман містики і таємниць. Не дивно, що саме берег туманного Альбіону став батьківщиною готичних настроїв. Атмосфера старої Англії з величезними і похмурими руїнами її середньовічних замків та величезною кількістю пов’язаних з ними страхітливих історій і таємничих легенд наскрізь готична. Щоправда, на благопристойні вікторіанські часи Дойля усе це було вже в далекому минулому. Але й у цій, новій Англії все ще залишалися окремі місцевості, один вигляд яких спроможний був навіяти сповиті містичним холодом хворобливі відчуття. Похмура і непривітна атмосфера Дартмура, що у графстві Девоншир, звідки походив Флетчер Робінсон, була живим тому свідоцтвом. Робінсон, який прекрасно знав історію свого краю, як і ті численні легенди, що були пов’язані з життям його мешканців, щедро ділився ними з Дойлем. У вечірні часи вони розпалювали камін, посувалися до вогню і в мовчазній напівтемряві, що обплутувала вітальню готелю «Роял-Лінкс», Флетчер Робінсон розповідав своєму співрозмовнику чергову страшну легенду з містичної історії Дартмура. Послухати тут було що, але одна з розповідей Робінсона особливо запам’яталась Дойлю і дуже його вразила. Дивна легенда розповідала про трагічну історію подружжя Кебеллів, що жили у Дартмурі в XVII ст. Господар маєтку, сер Річард Кебелл, був людиною надзвичайно жорстокою і свавільною. Неконтрольований у своїй поведінці, він наводив справжній жах на сусідів і близьких. Останньою жертвою цього знавіснілого деспота стала його власна дружина. Запідозривши її у подружній зраді, він почав вимагати від неї зізнання, погрожувати їй страшними тортурами і смертю. Перелякана жінка спробувала було утекти, щоб сховатися на болотах від оскаженілого від люті чоловіка, але їй це не вдалося. Сер, Річард наздогнав її посеред дартмурських боліт і безжалісно вбив. У наступну мить на його горлі зімкнулись щелепи величезного собаки, що належав його дружині. Він прибіг на місце трагедії, йдучи слідами сера Річарда. Помираючи, сер Річард встиг завдати собаці поранення, яке виявилось смертельним. Враження, яке на Дойля справила ця надзвичайна історія, було настільки сильним, що він відразу разом із Робінсоном почав складати сценарій нової повісті. У цьому творі, за задумом Дойля, мова повинна була йти про одну девонширську родину, над якою важіє фатальне прокляття: величезний собака-примара, що вперто переслідує членів родини, зрештою ви­являється зовсім не примарною, а живою - із плоті та крові - істотою. Новий твір був задуманий Дойлем як детективний, але персона Холмса з’явилася у зв"язку із цим задумом далеко не відразу. Лише на якомусь етапі, очевидно, тоді, коли Дойль збагнув, що кращої кандидатури годі шукати, повість «Собака Баскервілів», в якій після довгої перерви перед читачами знову з’являвся улюбленець двох континентів - неперевершений Шерлок Холмс, - побачила світ у 1902 році і відразу стала справжнім бестселером. Критики відразу заговорили про початок нового етапу у розвитку холмсіади, а повість «Собака Баскервілів» майже одностайно була визнана одним із кращих творів у холмсівському списку. В чому ж полягала причина того незмінного успіху, який супроводжував упродовж усього життя Дойля його твори, присвячені розслідуванням Холмса? Відповідь не це питання ми отримаємо, коли складемо для себе уявлення про те, що таке детективний твір. У широкому розумінні слова, детектив - це один з різновидів так званої пригодницької літератури, специфіку якої, як це видно вже з її назви, визначає підкреслена увага до зображення таких випадків та історій з людського життя, які виходять за межі чогось буденного, звичайного і в силу свого виключного характеру саме й сприймаються нами як пригоди. Основний інтерес у пригодницьких творах зосереджений не на характерах героїв, не на думках та авторських оцінках, а на стрімкому перебігу подій, на раптовій зміні ситуацій, до яких потрапляють персонажі, на якихось незвичайних фактах та явищах, зв’язаних з перешкодами, що їх долають герої. Інтрига (тобто конфлікт, що не має суспільного звучання), яка мотивує розвиток сюжету і зв’язує між собою дії персонажів, у пригодницькому творі, як правило, виступає у максимально загостреній і напруженій формі. В свою чергу, детектив - це достатньо специфічний різновид пригодницької літератури. Саме слово «детектив» походить від - англійського «розкривати», «знаходити». Таким чином, у центр зображення детективного твору висуваються не пригоди взагалі, а ті з них, які пов"язані з процесом розслідування і розкриття якогось злочину. З одного боку, розвиток сюжету у детективному творі в загальних рисах нагадує звичайну структуру побудови пригодницьких творів. Тобто в основі детективного твору, як правило, розміщується захоплююча інтрига, яку характеризує прагнення максимально активізувати і загострити сюжет так, щоб читач ні на мить не втрачав цікавості до нього і, стежачи за розвитком подій, перебував у постійному напруженні. З іншого боку, розвиток сюжетної дії в детективному творі (на відміну від просто пригодницького) підпорядковується ще й певним правилам та вимогам, дотримання яких для автора детективу майже обов’язкова умова. У відповідності до цих вимог у структурі класичного детективного твору чітко виділяються чотири основні етапи розвитку сюжетної дії. На першому етапі, що виконує функцію зав’язки дії, автор повинен поінформувати читача про характер та обставини скоєного злочину, а також познайомити його з особою людини, якій запропоновано розкрити цей злочин. Другий етап - це, власне, сам процес розслідування, під час якого детектив відпрацьовує версії ймовірних мотивів скоєного злочину і встановлює міру приналежності до нього кожної з підозрюваних ним осіб. Третій етап виконує функцію розв"язки і простежує дії детектива після того моменту, коли особа злочинця ним уже встановлена. Найчастіше ці дії пов’язані з проблемою нейтралізації (розшуку і затримання) злочинця або ж з необхідністю підготувати для злочинця пастку, потрапивши в яку, він сам себе видасть (переважно у тих випадках, коли його особа встановлена, але у детектива бракує прямих доказів для офіційного звинувачення). На четвертому, останньому етапі розвитку сюжетної дії, як правило, реконструюється повна картина злочину і наводяться (знову ж таки у повному обсязі) ті логічні аргументи, які дозволили детективу розкрити його. Інколи четвертий етап немовби зливається з третім, але найчастіше він подається окремо, в кінці сюжетної розповіді, і приймає форму своєрідної лекції, яку детектив читає здивованому злочинцю або ж тим, хто допомагав йому вести розслідування чи потребував його.

У центрі зображення класичного детективного твору не злочин, а постать людини, яка розслідує злочин. Автор рідко звертає увагу на особистість, психологію цієї людини, оскільки в детективному творі головне - продемонструвати її професійну майстерність і, насамперед, непересічну здатність цієї особи до логічного мислення. Те, наскільки (у своєму життєвому досвіді, умінні бути спостережливою, різнобічно ерудованою, спроможною співставляти і об’єднувати розрізнені факти в струнку картину причинно-наслідкових залежностей) вона відрізняється від звичайного кола людей, повинно вражати читача, викликати у нього подив і захоплення, інакше «магія» детективного твору не спрацює. В сучасному детективі зазвичай на роль такої людини автор «запрошує» офіційного представника закону - поліцейського (хоча б у минулому) або адвоката, але генетично детективний твір сходить до іншої традиції, за якою у ролі слідчого виступала приватна особа. Цю традицію зокрема започаткував родоначальник детективного жанру - Едгар По, в «кримінальних» новелах якого розслідування веде приватний детектив С. - Огюст Дюпен. Приватний детектив, яким є Шерлок Холмс, це особливість і творів Дойля. Особливість детективних розповідей Дойля становить також і те, що поряд із детективом, на якого покладається основна функція при розкритті чергової кримінальної справи, діє його незмінний супутник, приятель і «літописець» доктор Ватсон, який, в міру своїх сил, допомагає Холмсові розкривати доручену йому справу, а потім описує увесь процес розслідування в своїх мемуарах. Усі детективні твори Дойля побудовані у формі «записок» Ватсона, в яких він від своєї особи і під своїм кутом зору описує минулі справи свого приятеля Холмса.

Як сказано було вище, нашу цікавість детективний твір викликає насамперед своєю захоплюючою і напруженою інтригою. Затамувавши подих, ми спостерігаємо за стрімким перебігом подій, за різкою зміною ситуацій, за діями детектива, який упевнено розплутує клубок кримінальних хитросплетінь. Але спостерігати за розвитком подій у творі і за діями детектива, зокрема, нам цікаво ще й з іншої причини, а саме тому, що кожен читач, усвідомлює він це чи ні, вступає з ним у своєрідне інтелектуальне суперництво. Принцип і можливість чесного суперництва - це чи не найголовніша запорука того, що детективний твір викличе цікавість у його читача. Цей принцип зокрема означає, що всі необхідні для розкриття злочину умови і деталі пропонуються увазі не лише слідчого, а й читача, який стежить за його діями і не просто спостерігає, а увесь той час, який читає твір, намагається самотужки розв"язати завдання, що стоїть перед детективом, і хоча, як правило, має для цього рівні з детективом можливості, все ж програє, так що ті висновки, до яких приходить його суперник, виявляються для нього повною несподіванкою. Пересічний читач взагалі мало що може втямити з того, що робить слідчий. Дії детектива видаються йому незрозумілими і дивними. Цікаво, що ту ж саму роль у детективних творах Дойля виконує і доктор Ватсон, який намагається самостійно дійти правильних висновків або хоча б збагнути логіку дій Холмса, але йому це майже ніколи не вдається, як і більшості з читачів Дойля. Між тим, нічого фантастичного і загадкового в діях Холмса немає. У своїх діях він керується виключно здоровим глуздом, до правильних висновків приходить на підставі життєвого досвіду і знань, уміння логічно мислити, спостерігати та співставляти факти. Дойль, в свою чергу, чесно ставить читача, Ватсона і Холмса в рівні умови щодо можливості дійти до всього власним розумом.

Ключевые слова: Артур Конан Дойл,Arthur Conan Doyle,Собака Баскервилей,The Hound of the Baskervilles,Шерлок Холмс,критика на творчество А. Конан Дойла,критика на произведения А. Конан Дойла,скачать критику,скачать бесплатно,британская литература конца 19 - начала 20 вв.

Знаменитый сыщик Шерлок Холмс и его друг помощник доктор Ватсон рассматривают трость, забытую в квартире на Бэкер-стрит посетителем, приходившим в их отсутствие. Вскоре появляется хозяин трости, врач Джеймс Мортимер, молодой высокий человек с близко посаженными серыми глазами и длинным торчащим носом. Мортимер читает Холмсу и Ватсону старинный манускрипт - легенду о страшном проклятии рода Баскервилей, - доверенный ему не так давно внезапно умершим его пациентом и другом сэром Чарльзом Баскервилем. Властный и умный, отнюдь не склонный к фантазиям, сэр Чарльз серьёзно относился к этой легенде и был готов к тому концу, который уготовила ему судьба.

В давние времена один из предков Чарльза Баскервиля, владелец поместья Гуго, отличался необузданным и жестоким нравом. Воспылав нечестивой страстью к дочери одного фермера, Гуго похитил её. Заперев девицу в верхних покоях, Гуго с приятелями сел пировать. Несчастная решилась на отчаянный поступок: она спустилась из окна замка по плющу и побежала через болота домой. Гуго бросился за ней в погоню, пустив по следу собак, его товарищи - за ним. На широкой лужайке среди болот они увидели тело беглянки, умершей от страха. Рядом лежал труп Гуго, а над ним стояло мерзкое чудовище, похожее на собаку, но гораздо крупнее. Чудовище терзало горло Гуго Баскервиля и сверкало горящими глазами. И, хотя записавший предание надеялся, что провидение не станет карать невинных, он все же предупреждал своих потомков остерегаться «выходить на болота в ночное время, когда силы зла властвуют безраздельно»,

Джеймс Мортимер рассказывает, что сэр Чарльз был найден мёртвым в тисовой аллее, неподалёку от калитки, ведущей на болота. А рядом врач заметил свежие и чёткие следы... огромной собаки. Мортимер просит совета Холмса, так как из Америки приезжает наследник поместья, сэр Генри Баскервиль. На следующий день после приезда Генри Баскервиль в сопровождении Мортимера посещает Холмса. Приключения сэра Генри начались сразу же по приезде: во-первых, у него в гостинице пропал ботинок, а во-вторых, он получил анонимное послание с предупреждением «держаться подальше от торфяных болот». Тем не менее он полон решимости ехать в Баскервиль-холл, и Холмс отправляет с ним доктора Ватсона. Сам же Холмс остаётся по делам в Лондоне. Доктор Ватсон шлёт Холмсу подробные отчёты о жизни в поместье и старается не оставлять сэра Генри одного, что довольно скоро становится затруднительным, так как Баскервиль влюбляется в живущую неподалёку мисс Стэплтон. Мисс Стэплтон живёт в доме на болотах с братом-энтомологом и двумя слугами, и брат ревниво оберегает её от ухаживаний сэра Генри. Устроив по этому поводу скандал, Стэплтон затем приходит в Баскервиль-холл с извинениями и обещает не препятствовать любви сэра Генри и своей сестры, если в течение ближайших трёх месяцев тот согласен довольствоваться её дружбой.

Ночью в замке Ватсон слышит женские рыдания, а утром обнаруживает жену дворецкого Бэрримора заплаканной. Самого же Бэрримора ему и сэру Генри удаётся поймать на том, что тот ночью подаёт свечой знаки в окно, и с болот ему отвечают тем же. Оказывается, на болотах прячется беглый каторжник - это младший брат жены Бэрримора, который для неё так и остался лишь озорным мальчуганом. На днях он должен уехать в Южную Америку. Сэр Генри обещает не выдавать Бэрримора и даже дарит ему что-то из одежды. Как бы в благодарность Бэрримор рассказывает, что в камине уцелел кусочек полусгоревшего письма к сэру Чарльзу с просьбой быть «у калитки в десять часов вечера». Письмо было подписано «Л. Л.». По соседству, в Кумб-Треси, живёт дама с такими инициалами - Лаура Лайонс. К ней Ватсон и отправляется на следующий день. Лаура Лайонс признается, что хотела просить у сэра Чарльза денег на развод с мужем, но в последний момент получила помощь «из других рук». Она собиралась объяснить все сэру Чарльзу на следующий день, но узнала из газет о его смерти.

На обратном пути Ватсон решает зайти на болота: ещё раньше он заметил там какого-то человека (не каторжника). Крадучись, он подходит к предполагаемому жилищу незнакомца. К немалому своему удивлению, он находит в пустой хижине нацарапанную карандашом записку: «Доктор Ватсон уехал в Кумб-Треси». Ватсон решает дождаться обитателя хижины. Наконец он слышит приближающиеся шаги и взводит курок револьвера. Вдруг раздаётся знакомый голос: «Сегодня такой чудесный вечер, дорогой Ватсон. Зачем сидеть в духоте? На воздухе гораздо приятнее». Едва успевают друзья обменяться информацией (Холмс знает, что женщина, которую Стэплтон выдаёт за свою сестру, - его жена, более того он уверен, что именно Стэплтон его противник), как слышат страшный крик. Крик повторяется, Холмс и Ватсон кидаются на помощь и видят тело... беглого каторжника, одетого в костюм сэра Генри. Появляется Стэплтон. По одежде он тоже принимает погибшего за сэра Генри, затем огромным усилием воли скрывает своё разочарование.

На следующий день сэр Генри в одиночестве отправляется в гости к Стэплтону, а Холмс, Ватсон и прибывший из Лондона сыщик Лестрейд, затаившись, ждут на болотах неподалёку от дома. Планы Холмса едва не сбивает ползущий со стороны трясины туман. Сэр Генри уходит от Стэплтона и направляется домой. Стэплтон пускает по его следам собаку: огромную, чёрную, с горящей пастью и глазами (они были намазаны фосфоресцирующим составом). Холмс успевает застрелить собаку, хотя сэр Генри все же пережил нервное потрясение. Возможно, ещё большее потрясение для него - известие о том, что любимая им женщина - жена Стэплтона. Холмс находит её связанной в дальней комнате - наконец она взбунтовалась и отказалась помогать мужу в охоте на сэра Генри. Она же провожает сыщиков в глубь трясины, где Стэплтон прятал собаку, но никаких следов его найти не удаётся. Очевидно, болото поглотило злодея.

Для поправки здоровья сэр Генри с доктором Мортимером отправляются в кругосветное путешествие, а перед отплытием посещают Холмса. После их ухода Холмс рассказывает Ватсону подробности этого дела: Стэплтон - потомок одной из ветвей Баскервилей (Холмс догадался об этом по сходству его с портретом нечестивца Гуго), не раз был замечен в мошенничестве, но ему удавалось благополучно скрываться от правосудия. Это он был человеком, предложившим Лауре Лайонс сначала написать сэру Чарльзу, а затем вынудившим её отказаться от свидания. И она, и жена Стэплтона были целиком в его власти. Но в решающую минуту жена Стэплтона перестала повиноваться ему.

Окончив рассказ, Холмс приглашает Ватсона поехать в оперу - на «Гугенотов».

Вы прочитали краткое содержание книги Маленький принц. В разделе нашего сайта - , вы можете ознакомиться с изложением других известных произведений.

«Собака Баскервилей» - детективная повесть английского писателя Артура Конан Дойля, одна из четырёх его повестей о Шерлоке Холмсе. Впервые публиковалась с августа 1901 года по апрель 1902 года в ежемесячном журнале «Strand Magazine».

«Собака Баскервилей» главные герои

• Шерлок Холмс.
• Доктор Ватсон.
• Генри Баскервиль. Наследник сэра Чарльза. Жертва нападения собаки.
• Джон Бэрримор. Дворецкий Баскервилей. Весьма мрачный и загадочный тип, но добрый и честный человек.
• Элиза Берримор. Жена дворецкого, замкнутая в себе дама среднего возраста. Является сестрой ужасного злодея Сэлдена.
• Сэлден. Он же «Ноттингхиллский убийца», ужасный злодей, совершавший жестокие убийства. Родной брат Элизы Берримор. Погиб, упав на скалы, спасаясь от собаки Баскервилей.
• Доктор Джеймс Мортимер. Друг и врач сэра Чарльза и сэра Генри. Простой медик, живёт в деревушке Гримпен, неподалёку от Баскервиль-Холла.
• Джек Степлтон. Натуралист, «сосед по болоту» Баскервиля. Долгое время скрывался под видом друга и помощника, оказался главным антагонистом повести. Тоже Баскервиль, сын Роджера Баскервиля, младшего из троих братьев. Виновен в смерти сэра Чарльза и нападении на сэра Генри. Утонул в болоте, спасаясь от погони.
• Берил Степлтон, она же Гарсия. Жена Степлтона, которую тот из корыстных целей выдавал за сестру.
• Собака Баскервилей. Сама собака - помесь ищейки и мастифа, «адское создание», светящееся в темноте, созданное Степлтоном с помощью фосфора. Орудие убийства сэра Чарльза. Пристрелена инспектором Лестрейдом при попытке убийства сэра Генри.

В основе сюжета произведения лежит расследование смерти сэра Чарльза Баскервиля, который умер при загадочных обстоятельствах. В роду Баскервилей из поколения в поколение передаётся семейная легенда о дьявольской собаке сверхъестественного происхождения, которая преследует всех Баскервилей. Шерлок Холмс и доктор Ватсон берутся за расследование этого дела. Время действия - сентябрь/октябрь 1889 года.

Дело #5 открыто. Вложены чистые листы.

В английских легендах существует предание об огромном чёрном псе, что является человеку перед смертью. Подобное поверье до сих пор сохраняется в англоязычном мире, заставляя людей трепетать перед собаками с шерстью цвета воронова крыла. Этим сюжетом решил воспользоваться и Артур Конан Дойл, возродив Шерлока Холмса спустя восемь лет после падения с Райхенбахского водопада. К моменту написания «Собаки Баскервилей» однозначно утверждать возможность спасения сыщика не приходится, поскольку события развиваются до печального происшествия. Читатель будет рад вернуться к наблюдению за дедуктивным ходом размышлений, хотя именно в этой книге Дойл больше не старается доказывать абсолютную верность делаемых Холмсом выводов, ведь любое обстоятельство можно легко изменить, заводя сыщика в тупик.

С мистическими загадками Дойл ранее обходился самым простым способом, доказывая их обыкновенное происхождение, до которого нужно только додуматься, не позволяя разуму проявлять слабость перед необъяснимыми явлениями. Всё в мире поддаётся объяснению с той позиции, до которой общество доросло. «Собака Баскервилей» — это не произведение из далёких лет преданий, а обыденная реальность, где всему можно найти своё место. Дойл активно нагнетает обстановку, давая читателю понять, что на этот раз в происходящем будут замешаны таинственные необъяснимые силы. Безусловно, автор для себя раскручивал историю с конца, придумав преступника, мотив и средства для осуществления убийства, чтобы уже исходя из этого постараться запутать следы, дополнив содержание несколькими дополнительными загадками, которые на первый взгляд могут оказаться весьма существенными.

Холмс редко преображается, уходя в дело с головой, залегая где-нибудь в лондонской клоаке или в непроходимой местности, предпочитая этому размышлять в уютной квартире на Бейкер-стрит. Дойл ранее не позволял доктору Уотсону проявлять инициативу в расследованиях, ограничиваясь насмешками над дедукцией военного ветерана, чья сообразительность всегда подвергалась сомнению, но чей литературный талант позволил Дойлю сделать из него в первую очередь нарратора, благодаря которому мир узнал о существовании Шерлока Холмса и его способностей к тонкому разбирательству в самых непростых делах, хоть и связанных больше с частной практикой для выяснения правых и виноватых в семейных разборках. «Собака Баскервилей» не сильно отличается от прежних повестей и рассказов цикла — на этот раз широкое поле для деятельности получил именно Уотсон, отправленный разбираться с загадкой на месте, покуда Холмс активно раскуривает трубку, предаваясь размышлениям. Конечно, дальнейшее поведение лондонского сыщика вызывает только вопросы, основанные на нелогичном построении сюжета.

Дойл буквально заставляет читателя поверить в способности Шерлока Холмса. И если метод дедукции теряет позиции благодаря самому автору, то воспринимать другие особенности Холмса гораздо труднее. Не может активный курильщик и кокаинист обладать превосходным обонянием, благодаря чему «Собака Баскервилей» получает логическое завершение, якобы известное сыщику с самого начала: ему необходимо провести лишь полевые испытания. Оставить шоры на глазах — это выбор читателя. Повествование чересчур сконцентрировано на Уотсоне, которому не очень мила врачебная практика, если вместо неё он отправляется в болотистую местность, желая своими глазами увидеть таинственного монстра, непонятная сущность которого грозит свести в могилу всех представителей рода Баскервилей.

Получается, что не такое уж страшное родовое проклятие, если оно основано на старинных преданиях. Подобный пёс может померещиться любому человеку, особенно в темноте. Дойл всего лишь немного придал истории больший вес, смешав вымысел народа со своим собственным. Как знать, не послужил ли чёрный пёс предвестником гибели самого Холмса. Может именно после этой истории в его жизни появился влиятельный криминальный авторитет Мориарти?

Дело #5 закрыто. Документы подшиты. Папка отправлена в архив.

Дополнительные метки: конан дойл собака баскервилей критика, конан дойл собака баскервилей анализ, конан дойл собака баскервилей отзывы, конан дойл собака баскервилей рецензия, конан дойл собака баскервилей книга, Arthur Conan Doyle, The Hound of the Baskervilles