Образ шерлока холмса в произведении собака баскервилей. Захватывающая интрига произведения А

ПРИКЛЮЧЕНИЯ И ФАНТАСТИКА

УРОК 45

Тема. Артур Конан Доль (1859-1930) «Собака Баскервилей». Захватывающая интрига - основа детективного произведения

Цель: познакомить с новым жанром - литературным детективом и его особенностями на примере «Собаки Баскервилей»; совершенствовать умение работать над текстологічним анализом произведения; воспитывать культуру свяВНОй речи, культуру ответа: логичность, последовательность, доказательность, эмоциональность.

Оборудование: экспонаты музея» Конан Дойла.

(Учитель предлагает несколько любых предметов и просит определить класс, которому человека они относятся и что могут рассказать о своем хозяине.)

Учитель. Какими методами мы пользовались? Кто и в каком произведении так делает?

Можем ли мы сказать, что сыщиком, детективом может быть только неординарный человек с незаурядными умственными способностями, логическим мышлением, умением быстро реагировать на события?

А какими еще качествами ему нужно обладать? (Не забыть про чувство справедливости, желание защитить безвинно обиженного, неподкупность.)

Сегодня мы знакомимся с новым жанром - детективом. Поэтому наша цель - увидеть, как происходит поиск преступника, как человек вступает в борьбу со злом, попытаться объяснить причины всемирной популярности знаменитого Шерлока Холмса.

II. Актуализация опорных знаний учащихся

2. Развитие свяВНОй речи. Экскурсия к необычного музея

(Учитель демонстрирует «экспонаты»*, а ученики пытаются сказать о них несколько слов, в том числе - и с юмором.)

1) Фотография таблички на дверях:

«М-р Шерлок Холмс,

доктор Ватсон,

2) Закрытая стеклянная бутылка с дымом. (Дым из люльки Ш. Холмса)

3) Фотография маленькой белой собачки веселого нрава. (Это пра-пра-пра-пра-правнучка ужасно известной собаки Баскервилей)

4) Обычный сухарь. (Остаток пудинга, который не успели съесть Шерлок Холмс и Доктор Ватсон, потому что спешили по делам.)

5) Кофейное зернышко. (Возможно, эта чашка кофе взбодрила детектива, помогая отрабатывать еще одну версию.)

Учитель. Попробуйте пополнить музей своими экспонатами...

3. Проверка знания текста

Разложить в нужном порядке карточки, на которых записаны отдельные эпизоды из произведения А. Конан Дойла «Собака Баскервилей».

Карточка 1

Приезд сэра Генри Баскервиля в Лондон

Карточка 2

Сэр Чарльз Баскервиль отдает доктору Мортимеру рукопись, где говорится о проклятии рода Баскервилей

Карточка 3

Смерть сэра Чарльза Баскервиля

Карточка 4

ИсчеВНОвение светло-коричневого ботинка сэра Генри

Карточка 5

Странное письмо-предупреждение

Карточка 6

ИсчеВНОвение старого черного ботинка сэра Генри

Карточка 7

Возврат ботинка (кстати, которого?)

Карточка 9

Световые сигналы дворецкого Бэрримора

Карточка 8

Выявление слежки за сэром Генри

Карточка 10

Приезд сэра Генри Баскервиля в Девоншир

Карточка 11

Знакомство со Степлтонами

Карточка 12

Женский плач ночью

Карточка 13

Телеграмма Ш. Холмса дворецкому Беррімору

Карточка 14

Услышали вой на болоте

Ответ: 2, 3, 1, 5, 4, 8, 6, 7, 13, 10, 12, 11, 9, 14.

4. Блицопрос

1) Какие версии сразу начал отрабатывать Шерлок Холмс?

3) Почему Шерлок Холмс даже не попытался убедить Генри Баскервиля жить в Девонширі?

4) Какой, по вашему мнению, самый интересный ход Шерлока Холмса в начале расследования дела?

III. Формирование новых знаний, умений и навыков

От имени доктора Мортимера, сэра Генри Баскервиля и доктора Ватсона рассказать о смерти сэра Чарльза Баскервиля и первые дни пребывания сэра Генри в Девонширі.

Учитель. На что мы все время обращали внимание? Кого пытались подражать?

Попробуем сформулировать определение детектива как литературного жанра.

Детектив - литературный жанр, который описывает раскрытие преступления или сложной, запутанной тайны средствами логического анализа.

Поэтому детективному жанру присуща захватывающая интрига.

IV. Подведение итогов урока

Детективный жанр посвящен раскрытию тайны или преступления средством логического анализа. Детективный произведение не бывает без захватывающей интриги, запутанного сюжета, где все тайны раскрываются только в конце.

Настоящему детективу присущи такие черты характера, как...

2) Дать письменный ответ с доказательствами на такой вопрос:

Есть два метода логического анализа: индукция (размышление от конкретного случая - к общему) и дедукция (от общего - к частному).

Каким из них, по вашему мнению, чаще всего пользуется Шерлок Холмс?

3) Факультативно: изготовить экспонаты для «музея Шерлока Холмса».

* Идею музея взято в кукольном театре им. Афанасьева, где когда-то шел спектакль «Шерлок Холмс против агента 007, или Где собака зарыта».

В графстве Девоншир, в семейном поместье, в Англии, проживал сэр Чарльз Баскервиль. Издавна, в его семье в каждое поколение передавалось поверье о чудовищном псе. Впервые об этом монстре упомянул Хьюго, который жил в семнадцатом веке. Он первый из Баскервилей, который был наказан за свои проступки псом. С тех времен его род преследует страшная собака, обитающая рядом с Гримпенской трясиной, на торфяных болотах, которая периодически убивает при необъяснимых обстоятельствах наследников поместья. Пес видеться жертвам, как огромная черная собака, у которой светятся глаза и пасть.

Местный доктор Джеймс Мортимер находит сэра Чарльза мертвым в парке своего дома, когда под вечер пошел подышать свежим воздухом. Смерть, на первый взгляд казалась естественной, из-за проблем с сердцем. Но доктор заметил невдалеке от тела огромный собачьи следы. Оказывается, соседние жители пару раз замечали чудовище, излучающего свет ночью, который очень напоминала пса из легенды.

Доктор Джеймс является доверенным лицом покойного. Он обращается с этим загадочным делом к Шерлоку Холмсу. Он просит подсказать ему, как быть с наследником поместья, сэром Генри Баскервилем. Холмс принимает племянника Баскервиля и доктора на следующий день у себя. Молодой Баскервиль уже принял послание от анонима. В нем его предупреждали об опасности на болотах. Позже, обнаруживается слежка за Генри. Но попытки обнаружить автора письма и следившего не привели к успеху. Доктор Ватсон сопровождает Генри в старое поместье Баскервилий, по совету Холмса. Ватсон передает свои наблюдения по почте, и они начинают следствие.

Развязка.

Джек Стэплтон – сосед Бакерилия. Как оказалось, он оказывается племянником Чарльза и вторым наследником на поместье. Он прибыл с новым именем, решивший завоевать расположение хозяина дома и заполучить долю наследства. Но потом он узнает семейную легенду лично от Чарльза. И тут у него созревает новый, более действенный план. Стэплтон, зная о дядиных проблемах с сердцем, и о том, что он может умереть от сильного волнения, решил его погубить. Джек приобрел большого пса, тайно привез его к болотам, покрасил светящейся краской. В нужное время натравил чудовище на старого Баскервиля, и этого хватило, чтобы хозяина поместья на бегу схватил сердечный приступ. Следующим должен был стать Генри, но Холмс и Ватсон предотвратили покушение.

Картинка или рисунок Собака Баскервилей

Другие пересказы и отзывы для читательского дневника

• Краткое содержание Есенин Анна Снегина

  В произведении Анна Снегина Есенина действия разворачиваются в родных краях поэта в селе Радово. Рассказ ведет сам автор.

• Краткое содержание Жизнь Клима Самгина Горький

  С первых страниц произведения становится известно о том, что в семье интеллигента Ивана Самгина рождается сын, который получил довольно простое имя Клим. С самого раннего детства нашему герою приходилось

• Гюго Виктор

  Имя Виктора Гюго известно не только знатокам французской литературы. Он по праву считается одним из выдающихся писателей 19 века в мире. Несомненный литературный талант и гражданская позиция

• Краткое содержание Апдайк Кролик, беги

  Молодой человек по имени Гари Энгстром с детства имеет смешную кличку Кролик. Внешне он чем-то напоминает это животное. Кролик в школе считался лучшим баскетболистом и поэтому не может пройти мимо детей

• Краткое содержание сказка Лисичка-сестричка и волк

  В далеком краю жили дед да бабка. Одним прекрасным днем дед на повозке поехал на рыбалку, наловил рыбы и по дроге домой по среди пути, лиса лежит

Традиция человечества – устанавливать памятники в честь выдающихся личностей. Благодаря таланту Артура Конан Дойля мы знакомы со знаменитым детективом Шерлоком Холмсом, памятник которому установлен на Бейкер-стритт, где, по словам писателя, и жил выдающийся детектив.

Среди многочисленных преступлений и таинственных историй, мастерски распутанных Шерлоком Холмсом, особенно выделяется история о «Собаке Баскервилей », в которой переплелись реальность и выдумка, и для разгадки которой было нужно не только логическое

Мышление знаменитого детектива, но и наблюдение за событиями, которые происходят, со стороны, ведение расследования на расстоянии, чтобы не испугать неординарного и осторожного преступника.

Начинается эта, на первый взгляд фантастическая история, из рассказа доктора Мортимера о внезапной смерти сэра Чарльза Баскервиля, о таинственных следах, увиденных доктором Мортимером возле трупа, и старинный пересказ о псах-чудовищах – проклятие рода Баскервилей.

С приездом в родовое имение наследника Чарльза Баскервиля сэра Генри Баскервиля выясняется, что за событиями, которые происходят, кто-то пристально

Наблюдает: сэр Генри получает письмо-предостережение, и в отеле исчезают его туфли.

Шерлок Холмс, исключая участие в этом запутанном деле потусторонних сил, догадывается, что имеет дело с умным и чрезвычайно осторожным преступником, и потому знаменитый детектив решает стать невидимым для всех участников и наблюдать за тем, что происходит, со стороны, чтобы выследить настоящего преступника.

Он отправляет своего друга доктора Ватсона вместе с сэром Генри Баскервилем в родовое имение, а сам прячется на болотах и ведет наблюдение за всеми соседями Баскервилей. И в скором времени узнает о том, что ближайший сосед и друг покойного Чарльза Баскервиля – мистер Степлтон – на самом деле является представителем рода Баскервилей и также имеет право на наследство, как и сэр Генри. Итак, желая получить наследство, он в ближайшее время будет готовить покушение на сэра Генри, используя то же орудие, которое стало причиной смерти сэра Чарльза. Этим орудием оказалась огромная собака, которую Степлтон держал на болотах и раскрашивал фосфором.

Так Шерлок Холмс разгадал эту запутанную историю и сделал это с помощью самого же преступника, который в дружеской беседе рассказал доктору Ватсону данные со своей настоящей биографии. А знаменитому сыщику осталось только навести все справки о Степлтоне, чтобы понять, кто же на самом деле является преступником.

Эта знаменитая повесть Артура Конан Дойля была впервые напечатана в 1902 году. И с того времени является одним из интереснейших дел выдающегося сыщика Шерлока Холмса.

В.М. Назарець

До вивчення повісті Артура Конан Дойля

Серед усіх творів, що входять до безсмертного «холмсівського списку» англійського письменника Артура Конан Дойля, особливе місце займає повість «Собака Баскервілів». І справа тут навіть не тільки в тому, що це один з кращих творів Дойля, присвячених Холмсу. Ця повість насамперед цікава з точки зору внутрішньої історії розвитку холмсівського циклу, яка розгорталася, як це видно вже з її хронологи, досить нерівномірно і драматично. Коли у 1888 році Холмс уперше з"явився перед читачами, його автор був сповнений ентузіазму і оптимістичних сподівань щодо свого героя. І він не помилився. Достатньо швидко детективні твори Дойля здобули визнання і прихильність значного числа англомовних читачів європейського та американського континентів. Дві наступні збірки оповідань холмсівського циклу - 1892 і 1894 років - принесли письменникові всесвітню славу і популярність, масштаби якої в історії літератури були просто безпрецедентними. Здавалося б, все складається якнайкраще. Гідне місце - та ще й яке - і в житті, і в літературі знайдене. Залишається лише не гаяти часу і продовжувати стверджуватись в обраному літературному амплуа, тим більше, що читачі, які вже встигли призвичаїтись до Холмса як до чогось просто невід’ємного у своєму житті, постійно вимагали від письменника продовження його пригод. Але раптом усе пішло шкереберть. Несподівано для усіх - читачів, видавців і свого найближчого оточення - Дойль категорично відмовився продовжувати так успішно розпочатий ним цикл холмсівських пригод, вирішивши раз і назавжди покінчити із своїм героєм. В останньому, 11-му, оповіданні збірки «Записки Шерлока Холмса» він примушує свого героя вступити у смертельний поєдинок з могутнім і підступним злочинцем, професором Моріарті. Звісно, і цього разу Холмс перемагає свого ворога., але тепер - ціною власного життя. Даремно Дойля вмовляли не робити цього. Йому постійно пропонували і навіть вимагали «воскресити» його героя, але Дойль, незважаючи ні на що, залишався невблаганним. Свою рішучість він пояснював тим, що Холмс йому страшенно надоїв, і що тепер він хотів би спробувати свої сили в чомусь іншому, наприклад, в історичному жанрі, який Дойль почав розробляти паралельно з детективним. Лише через 8 років, у 1902, Дойль знову повернеться до свого вже призабутого героя, щоб розпочати новий виток його пригод. Щоправда, повість «Собака Баскервілів», про яку мова, ще не повертала до життя Шерлока Холмса, оскільки змальовувала події, які відбувалися ще до його трагічної загибелі. Остаточне «воскресіння» героя відбудеться трішечки пізніше, в 1905 році, в оповіданні «Порожній дім», що відкриє збірку «Повернення Шерлока Холмса», але й нова, після довгої перерви, поява улюбленого героя стала приємною несподіванкою для читачів і небезпідставно запалила в їхніх серцях вогник надії на те, що невдовзі Холмс повернеться не в згадках його незмінного супутника і літописця доктора Ватсона, а вже власною персоною. Так би мовити, живим і неушкодженим. Таким чином, «Собака Баскервілів» стала своєрідною проміжною ланкою, що поділила холмсівський цикл на дві частини, які для багатьох дослідників Дойля асоціюються з «ранньою» та «пізньою» холмсіадою. Крім того, повість стала і своєрідним експериментом, полігоном для випробовування сил: 8 років, проведених без Холмса, «вселяли в серце і уяву Дойля певні сумніви щодо власних сил і спроможності впоратися із складним детективним сюжетом так майстерно, як він це робив раніше, і, зрештою, чи не найбільш цікавою в творчій історії «Собаки Баскервілів» є та обставина, що і сам задум повісті і, власне, ідея повернутися до свого колишнього героя Холмса, у великій мірі стала несподіванкою і для самого Дойля. Ось як це сталося. У 1900 році Дойль ненадовго перервав свою письменницьку кар’єру і повернувся до своєї фахової професії лікаря з тим, щоб на чолі військово-польового шпиталю відбути у Південну Африку, де в цей час точилася кривава англо-бурська війна. Наслідки цієї мандрівки не минули для Дойля безслідно. Черевний тиф, з яким він того ж року повернувся до Англії, дав ускладнення, яке значно погіршило стан його здоров’я. Початок березня наступного 1901 року Дойль змушений був зустрічати не у своєму лондонському робочому кабінеті, а в невеличкій клініці містечка Кромер, що у Норфолку. Кілька днів відпочинку, до того ж проведених у приємному товаристві старого знайомого - Флетчера Робінсона, гадав Дойль, швидко поставлять його на ноги і зможуть повернути йому втрачену душевну рівновагу. Журналіст і давній партнер Дойля по гольфу Флетчер Робінсон зробив неможливе - про що мало не навколішки благали Дойля численні видавці і про що він сам навіть і згадувати не хотів. Коротко кажучи, Флетчер Робінсон несподівано став тим давно очікуваним каталізатором, який синтезував у творчій уяві Дойля хімічну реакцію, що викристалізувалась зрештою в історію нової пригоди його старого героя. Можливо, не всі читачі знають, що Англія, крім усього іншого, це ще й класична країна містики, країна, яка подарувала світові дивовижну квітку літературної фантазії, відому під назвою готичний роман - тобто роман містики і таємниць. Не дивно, що саме берег туманного Альбіону став батьківщиною готичних настроїв. Атмосфера старої Англії з величезними і похмурими руїнами її середньовічних замків та величезною кількістю пов’язаних з ними страхітливих історій і таємничих легенд наскрізь готична. Щоправда, на благопристойні вікторіанські часи Дойля усе це було вже в далекому минулому. Але й у цій, новій Англії все ще залишалися окремі місцевості, один вигляд яких спроможний був навіяти сповиті містичним холодом хворобливі відчуття. Похмура і непривітна атмосфера Дартмура, що у графстві Девоншир, звідки походив Флетчер Робінсон, була живим тому свідоцтвом. Робінсон, який прекрасно знав історію свого краю, як і ті численні легенди, що були пов’язані з життям його мешканців, щедро ділився ними з Дойлем. У вечірні часи вони розпалювали камін, посувалися до вогню і в мовчазній напівтемряві, що обплутувала вітальню готелю «Роял-Лінкс», Флетчер Робінсон розповідав своєму співрозмовнику чергову страшну легенду з містичної історії Дартмура. Послухати тут було що, але одна з розповідей Робінсона особливо запам’яталась Дойлю і дуже його вразила. Дивна легенда розповідала про трагічну історію подружжя Кебеллів, що жили у Дартмурі в XVII ст. Господар маєтку, сер Річард Кебелл, був людиною надзвичайно жорстокою і свавільною. Неконтрольований у своїй поведінці, він наводив справжній жах на сусідів і близьких. Останньою жертвою цього знавіснілого деспота стала його власна дружина. Запідозривши її у подружній зраді, він почав вимагати від неї зізнання, погрожувати їй страшними тортурами і смертю. Перелякана жінка спробувала було утекти, щоб сховатися на болотах від оскаженілого від люті чоловіка, але їй це не вдалося. Сер, Річард наздогнав її посеред дартмурських боліт і безжалісно вбив. У наступну мить на його горлі зімкнулись щелепи величезного собаки, що належав його дружині. Він прибіг на місце трагедії, йдучи слідами сера Річарда. Помираючи, сер Річард встиг завдати собаці поранення, яке виявилось смертельним. Враження, яке на Дойля справила ця надзвичайна історія, було настільки сильним, що він відразу разом із Робінсоном почав складати сценарій нової повісті. У цьому творі, за задумом Дойля, мова повинна була йти про одну девонширську родину, над якою важіє фатальне прокляття: величезний собака-примара, що вперто переслідує членів родини, зрештою ви­являється зовсім не примарною, а живою - із плоті та крові - істотою. Новий твір був задуманий Дойлем як детективний, але персона Холмса з’явилася у зв"язку із цим задумом далеко не відразу. Лише на якомусь етапі, очевидно, тоді, коли Дойль збагнув, що кращої кандидатури годі шукати, повість «Собака Баскервілів», в якій після довгої перерви перед читачами знову з’являвся улюбленець двох континентів - неперевершений Шерлок Холмс, - побачила світ у 1902 році і відразу стала справжнім бестселером. Критики відразу заговорили про початок нового етапу у розвитку холмсіади, а повість «Собака Баскервілів» майже одностайно була визнана одним із кращих творів у холмсівському списку. В чому ж полягала причина того незмінного успіху, який супроводжував упродовж усього життя Дойля його твори, присвячені розслідуванням Холмса? Відповідь не це питання ми отримаємо, коли складемо для себе уявлення про те, що таке детективний твір. У широкому розумінні слова, детектив - це один з різновидів так званої пригодницької літератури, специфіку якої, як це видно вже з її назви, визначає підкреслена увага до зображення таких випадків та історій з людського життя, які виходять за межі чогось буденного, звичайного і в силу свого виключного характеру саме й сприймаються нами як пригоди. Основний інтерес у пригодницьких творах зосереджений не на характерах героїв, не на думках та авторських оцінках, а на стрімкому перебігу подій, на раптовій зміні ситуацій, до яких потрапляють персонажі, на якихось незвичайних фактах та явищах, зв’язаних з перешкодами, що їх долають герої. Інтрига (тобто конфлікт, що не має суспільного звучання), яка мотивує розвиток сюжету і зв’язує між собою дії персонажів, у пригодницькому творі, як правило, виступає у максимально загостреній і напруженій формі. В свою чергу, детектив - це достатньо специфічний різновид пригодницької літератури. Саме слово «детектив» походить від - англійського «розкривати», «знаходити». Таким чином, у центр зображення детективного твору висуваються не пригоди взагалі, а ті з них, які пов"язані з процесом розслідування і розкриття якогось злочину. З одного боку, розвиток сюжету у детективному творі в загальних рисах нагадує звичайну структуру побудови пригодницьких творів. Тобто в основі детективного твору, як правило, розміщується захоплююча інтрига, яку характеризує прагнення максимально активізувати і загострити сюжет так, щоб читач ні на мить не втрачав цікавості до нього і, стежачи за розвитком подій, перебував у постійному напруженні. З іншого боку, розвиток сюжетної дії в детективному творі (на відміну від просто пригодницького) підпорядковується ще й певним правилам та вимогам, дотримання яких для автора детективу майже обов’язкова умова. У відповідності до цих вимог у структурі класичного детективного твору чітко виділяються чотири основні етапи розвитку сюжетної дії. На першому етапі, що виконує функцію зав’язки дії, автор повинен поінформувати читача про характер та обставини скоєного злочину, а також познайомити його з особою людини, якій запропоновано розкрити цей злочин. Другий етап - це, власне, сам процес розслідування, під час якого детектив відпрацьовує версії ймовірних мотивів скоєного злочину і встановлює міру приналежності до нього кожної з підозрюваних ним осіб. Третій етап виконує функцію розв"язки і простежує дії детектива після того моменту, коли особа злочинця ним уже встановлена. Найчастіше ці дії пов’язані з проблемою нейтралізації (розшуку і затримання) злочинця або ж з необхідністю підготувати для злочинця пастку, потрапивши в яку, він сам себе видасть (переважно у тих випадках, коли його особа встановлена, але у детектива бракує прямих доказів для офіційного звинувачення). На четвертому, останньому етапі розвитку сюжетної дії, як правило, реконструюється повна картина злочину і наводяться (знову ж таки у повному обсязі) ті логічні аргументи, які дозволили детективу розкрити його. Інколи четвертий етап немовби зливається з третім, але найчастіше він подається окремо, в кінці сюжетної розповіді, і приймає форму своєрідної лекції, яку детектив читає здивованому злочинцю або ж тим, хто допомагав йому вести розслідування чи потребував його.

У центрі зображення класичного детективного твору не злочин, а постать людини, яка розслідує злочин. Автор рідко звертає увагу на особистість, психологію цієї людини, оскільки в детективному творі головне - продемонструвати її професійну майстерність і, насамперед, непересічну здатність цієї особи до логічного мислення. Те, наскільки (у своєму життєвому досвіді, умінні бути спостережливою, різнобічно ерудованою, спроможною співставляти і об’єднувати розрізнені факти в струнку картину причинно-наслідкових залежностей) вона відрізняється від звичайного кола людей, повинно вражати читача, викликати у нього подив і захоплення, інакше «магія» детективного твору не спрацює. В сучасному детективі зазвичай на роль такої людини автор «запрошує» офіційного представника закону - поліцейського (хоча б у минулому) або адвоката, але генетично детективний твір сходить до іншої традиції, за якою у ролі слідчого виступала приватна особа. Цю традицію зокрема започаткував родоначальник детективного жанру - Едгар По, в «кримінальних» новелах якого розслідування веде приватний детектив С. - Огюст Дюпен. Приватний детектив, яким є Шерлок Холмс, це особливість і творів Дойля. Особливість детективних розповідей Дойля становить також і те, що поряд із детективом, на якого покладається основна функція при розкритті чергової кримінальної справи, діє його незмінний супутник, приятель і «літописець» доктор Ватсон, який, в міру своїх сил, допомагає Холмсові розкривати доручену йому справу, а потім описує увесь процес розслідування в своїх мемуарах. Усі детективні твори Дойля побудовані у формі «записок» Ватсона, в яких він від своєї особи і під своїм кутом зору описує минулі справи свого приятеля Холмса.

Як сказано було вище, нашу цікавість детективний твір викликає насамперед своєю захоплюючою і напруженою інтригою. Затамувавши подих, ми спостерігаємо за стрімким перебігом подій, за різкою зміною ситуацій, за діями детектива, який упевнено розплутує клубок кримінальних хитросплетінь. Але спостерігати за розвитком подій у творі і за діями детектива, зокрема, нам цікаво ще й з іншої причини, а саме тому, що кожен читач, усвідомлює він це чи ні, вступає з ним у своєрідне інтелектуальне суперництво. Принцип і можливість чесного суперництва - це чи не найголовніша запорука того, що детективний твір викличе цікавість у його читача. Цей принцип зокрема означає, що всі необхідні для розкриття злочину умови і деталі пропонуються увазі не лише слідчого, а й читача, який стежить за його діями і не просто спостерігає, а увесь той час, який читає твір, намагається самотужки розв"язати завдання, що стоїть перед детективом, і хоча, як правило, має для цього рівні з детективом можливості, все ж програє, так що ті висновки, до яких приходить його суперник, виявляються для нього повною несподіванкою. Пересічний читач взагалі мало що може втямити з того, що робить слідчий. Дії детектива видаються йому незрозумілими і дивними. Цікаво, що ту ж саму роль у детективних творах Дойля виконує і доктор Ватсон, який намагається самостійно дійти правильних висновків або хоча б збагнути логіку дій Холмса, але йому це майже ніколи не вдається, як і більшості з читачів Дойля. Між тим, нічого фантастичного і загадкового в діях Холмса немає. У своїх діях він керується виключно здоровим глуздом, до правильних висновків приходить на підставі життєвого досвіду і знань, уміння логічно мислити, спостерігати та співставляти факти. Дойль, в свою чергу, чесно ставить читача, Ватсона і Холмса в рівні умови щодо можливості дійти до всього власним розумом.

Ключевые слова: Артур Конан Дойл,Arthur Conan Doyle,Собака Баскервилей,The Hound of the Baskervilles,Шерлок Холмс,критика на творчество А. Конан Дойла,критика на произведения А. Конан Дойла,скачать критику,скачать бесплатно,британская литература конца 19 - начала 20 вв.

Иллюстрация С. Экоса (Sebastien Ecosse)

Знаменитый сыщик Шерлок Холмс и его друг помощник доктор Ватсон рассматривают трость, забытую в квартире на Бэкер-стрит посетителем, приходившим в их отсутствие. Вскоре появляется хозяин трости, врач Джеймс Мортимер, молодой высокий человек с близко посаженными серыми глазами и длинным торчащим носом. Мортимер читает Холмсу и Ватсону старинный манускрипт - легенду о страшном проклятии рода Баскервилей, - доверенный ему не так давно внезапно умершим его пациентом и другом сэром Чарльзом Баскервилем. Властный и умный, отнюдь не склонный к фантазиям, сэр Чарльз серьёзно относился к этой легенде и был готов к тому концу, который уготовила ему судьба.

В давние времена один из предков Чарльза Баскервиля, владелец поместья Гуго, отличался необузданным и жестоким нравом. Воспылав нечестивой страстью к дочери одного фермера, Гуго похитил её. Заперев девицу в верхних покоях, Гуго с приятелями сел пировать. Несчастная решилась на отчаянный поступок: она спустилась из окна замка по плющу и побежала через болота домой. Гуго бросился за ней в погоню, пустив по следу собак, его товарищи - за ним. На широкой лужайке среди болот они увидели тело беглянки, умершей от страха. Рядом лежал труп Гуго, а над ним стояло мерзкое чудовище, похожее на собаку, но гораздо крупнее. Чудовище терзало горло Гуго Баскервиля и сверкало горящими глазами. И, хотя записавший предание надеялся, что провидение не станет карать невинных, он все же предупреждал своих потомков остерегаться «выходить на болота в ночное время, когда силы зла властвуют безраздельно»,

Джеймс Мортимер рассказывает, что сэр Чарльз был найден мёртвым в тисовой аллее, неподалёку от калитки, ведущей на болота. А рядом врач заметил свежие и чёткие следы... огромной собаки. Мортимер просит совета Холмса, так как из Америки приезжает наследник поместья, сэр Генри Баскервиль. На следующий день после приезда Генри Баскервиль в сопровождении Мортимера посещает Холмса. Приключения сэра Генри начались сразу же по приезде: во-первых, у него в гостинице пропал ботинок, а во-вторых, он получил анонимное послание с предупреждением «держаться подальше от торфяных болот». Тем не менее он полон решимости ехать в Баскервиль-холл, и Холмс отправляет с ним доктора Ватсона. Сам же Холмс остаётся по делам в Лондоне. Доктор Ватсон шлёт Холмсу подробные отчёты о жизни в поместье и старается не оставлять сэра Генри одного, что довольно скоро становится затруднительным, так как Баскервиль влюбляется в живущую неподалёку мисс Стэплтон. Мисс Стэплтон живёт в доме на болотах с братом-энтомологом и двумя слугами, и брат ревниво оберегает её от ухаживаний сэра Генри. Устроив по этому поводу скандал, Стэплтон затем приходит в Баскервиль-холл с извинениями и обещает не препятствовать любви сэра Генри и своей сестры, если в течение ближайших трёх месяцев тот согласен довольствоваться её дружбой.

Ночью в замке Ватсон слышит женские рыдания, а утром обнаруживает жену дворецкого Бэрримора заплаканной. Самого же Бэрримора ему и сэру Генри удаётся поймать на том, что тот ночью подаёт свечой знаки в окно, и с болот ему отвечают тем же. Оказывается, на болотах прячется беглый каторжник - это младший брат жены Бэрримора, который для неё так и остался лишь озорным мальчуганом. На днях он должен уехать в Южную Америку. Сэр Генри обещает не выдавать Бэрримора и даже дарит ему что-то из одежды. Как бы в благодарность Бэрримор рассказывает, что в камине уцелел кусочек полусгоревшего письма к сэру Чарльзу с просьбой быть «у калитки в десять часов вечера». Письмо было подписано «Л. Л.». По соседству, в Кумб-Треси, живёт дама с такими инициалами - Лаура Лайонс. К ней Ватсон и отправляется на следующий день. Лаура Лайонс признается, что хотела просить у сэра Чарльза денег на развод с мужем, но в последний момент получила помощь «из других рук». Она собиралась объяснить все сэру Чарльзу на следующий день, но узнала из газет о его смерти.

На обратном пути Ватсон решает зайти на болота: ещё раньше он заметил там какого-то человека (не каторжника). Крадучись, он подходит к предполагаемому жилищу незнакомца. К немалому своему удивлению, он находит в пустой хижине нацарапанную карандашом записку: «Доктор Ватсон уехал в Кумб-Треси». Ватсон решает дождаться обитателя хижины. Наконец он слышит приближающиеся шаги и взводит курок револьвера. Вдруг раздаётся знакомый голос: «Сегодня такой чудесный вечер, дорогой Ватсон. Зачем сидеть в духоте? На воздухе гораздо приятнее». Едва успевают друзья обменяться информацией (Холмс знает, что женщина, которую Стэплтон выдаёт за свою сестру, - его жена, более того он уверен, что именно Стэплтон его противник), как слышат страшный крик. Крик повторяется, Холмс и Ватсон кидаются на помощь и видят тело... беглого каторжника, одетого в костюм сэра Генри. Появляется Стэплтон. По одежде он тоже принимает погибшего за сэра Генри, затем огромным усилием воли скрывает своё разочарование.

На следующий день сэр Генри в одиночестве отправляется в гости к Стэплтону, а Холмс, Ватсон и прибывший из Лондона сыщик Лестрейд, затаившись, ждут на болотах неподалёку от дома. Планы Холмса едва не сбивает ползущий со стороны трясины туман. Сэр Генри уходит от Стэплтона и направляется домой. Стэплтон пускает по его следам собаку: огромную, чёрную, с горящей пастью и глазами (они были намазаны фосфоресцирующим составом). Холмс успевает застрелить собаку, хотя сэр Генри все же пережил нервное потрясение. Возможно, ещё большее потрясение для него - известие о том, что любимая им женщина - жена Стэплтона. Холмс находит её связанной в дальней комнате - наконец она взбунтовалась и отказалась помогать мужу в охоте на сэра Генри. Она же провожает сыщиков в глубь трясины, где Стэплтон прятал собаку, но никаких следов его найти не удаётся. Очевидно, болото поглотило злодея.

Для поправки здоровья сэр Генри с доктором Мортимером отправляются в кругосветное путешествие, а перед отплытием посещают Холмса. После их ухода Холмс рассказывает Ватсону подробности этого дела: Стэплтон - потомок одной из ветвей Баскервилей (Холмс догадался об этом по сходству его с портретом нечестивца Гуго), не раз был замечен в мошенничестве, но ему удавалось благополучно скрываться от правосудия. Это он был человеком, предложившим Лауре Лайонс сначала написать сэру Чарльзу, а затем вынудившим её отказаться от свидания. И она, и жена Стэплтона были целиком в его власти. Но в решающую минуту жена Стэплтона перестала повиноваться ему.

Окончив рассказ, Холмс приглашает Ватсона поехать в оперу - на «Гугенотов».

Пересказала